Історія руської (української) парафії у Козові дуже давня. Коли постала перша християнська громада на території нашого містечка і коли збудовано перший храм – ніхто не знає, і немає ніяких ні документальних згадок, ані навіть переказів. Єдине що підказує нам логіка тих давніх часів: там де існувало якесь більше поселення то у ньому обов’язково існував храм, як правило дерев’яний. Тому з великою долею ймовірності можна допустити на час 1440 року (перша письмова згадка про Козову) існування у поселенні повноцінної руської парафії із храмом, священиком та організованою громадою.
Перша письмова згадка про дату існування дерев’яного храму в Козові походить із книги Візитації Львівської єпархії 1760 року, де зафіксовано існування дерев’яної церкви святого архистратига Михаїла побудованої у 1609 році. Важливим є той факт, яким візитатор стверджує, що інша козівська Успенська парафія була на той час найдавнішою із трьох у Козові й мала першість у процесіях, у ній резидував протопресвітер Козівський Яків Дидицький та знаходилась вона у місцевості званій «на Затилках» над західними міськими валами.
У реєстрі Катедратика Львівського єпископа Йосипа Шумлянського 1680 року згадано про існування у Козові двох парафій Успіння Богородиці та святого Михаїла. Із візитації 1760 року, дізнаємося про побудову нової дерев’яної церкви (другої) Успіння Пресвятої Богородиці у 1699 році, з благословення того ж єпископа Йосифа Шумлянського та освячення її отцем Григорієм Будовицьким, намісником Підгаєцьким. Таж візитація розповідає нам про найпізнішу парафію середньовіччя Стрітенську та побудову її другого дерев’яного храму у 1742 році.
При кінці 19 століття Успенський храм залишився єдиним греко-католицьким у Козові. Окрім нього у містечку існував старий дерев’яний польський костел 1669 року (в аварійному стані) та стара єврейська дерев’яна синагога. Про подальшу долю церков архистратига Михаїла та Стрітення нам нічого не відомо. Найвірогідніше, або храми знищила пожежа, або парафії були скасовані під час Йосифінської реформи та долучені до найстарішої та найбільшої козівської громади Успіння Пресвятої Богородиці. До руської козівської парафіяльної громади на той час, належали також села Теофіпілка, Вікторівка та Геленків (якийсь час і село Олесино). Ще скоріше з ініціативи о. Василя Літинського у 1839 році постала кам’яна дзвіниця на території храму на 5 дзвонів. Пізніше фундаторами кількох дзвонів на ній стали заробітчани, вихідці із Козови. Це засвідчує напис на кріпленні центрального дзвону: «То в 1883 в Америці з Козови. На славу Богу». Кількість вірних парафії перевищувала 2 тисячі осіб, а зважаючи на те, що люди масово ходили на богослужіння у ті часи, то старий, майже двохсотлітній храм Успеньський храм, не міг помістити навіть половини вірних. Тому українська громада Козови вирішила збудувати новий мурований великий храм. Отримавши благословення Львівського владики Сильвестра Сембратовича розпочали будову нової святині під проводом о. Павла Свистуна. Було найнято архітектора із Львова, єврея, який зробив всі потрібні креслення, але отримавши значну суму грошей за роботу та для початку будівництва, з невідомих причин втік до Австрії, прихопивши із собою більшу частину креслень. Люди мусіли розпочинати будову власними силами маючи мінімальну проектну документацію. Зводити новий храм було вирішено навколо старого дерев’яного, у якому ще проводили богослужіння. Перший рів для фундаменту був більший за розмірами від теперішнього, але люди вирішили, що такий великий храм вони не будуть в силі побудувати, тому зменшили його розміри до сучасних. Камінь для фундаменту привозили із місцевих козівських каменоломень, що знаходились у напрямку Кального. Пісок також, брали там недалеко. Найбільша проблема полягала в отриманні головного будівельного матеріалу – цегли. Вона була в той час дорогою, і такої великої кількості важко було одразу знайти. Переповідають, що на той час козівські римо-католики вже також, планували зведення нового величезного костелу. І заготовили вже для цього значну кількість цегли. Але архітектор її забракував, сказавши що для такої великої будівлі вона буде заслабкою. Тому греко-католики викупити цю цеглу у римо-католицької громади. На жаль, якість цієї цегли не була високою, її не випалили належним чином, і це стало причиною ряду проблем у майбутньому, що стосувалися зовнішнього вигляду церкви та штукатурки. Люди ж здавали значні суми коштів від кожного двору, продавали для цього худобу, або частину поля. Для міцного розчину додавали яйця, які також у великій кількості зносили парафіяни. Незважаючи на різного роду труднощі громада успішно звела всі мури нової однокупольної церкви у неокласичному стилі, із багатими карнизами, великою кількістю напіввиступаючих пілястр та трикутними фронтонами. Настала черга роботи з покриття даху і куполу. Для цього використовували дерево із місцевих лісів та добротну австрійську бляху. Увінчав храм новий трираменний хрест, який був найвищою точкою козівської забудови того часу. Старий храм всередині розібрали, що зробили із цим деревом – невідомо, можливо його спалили десь поблизу, бо про те, що його продали в якесь село ніхто не згадує.
Для того, щоб освятити новозведений храм громада чекала кілька років. До цієї події його було поштукатурено зовні і всередині, вкладено кам’яну підлогу, а також, проведено внутрішній розпис стін храму. Його зробив відомий у Австрійській імперії український художник Теофіл Копистинський. За даними Лариси Купчинської, львівської дослідниці його творчості, загальна кількість ікон на стінах нашого храму склала 36 робіт. Також, було споруджено новий центральний престіл із запрестольною стелою з іконою Богородиці, двохярусний іконостас, проповідальницю та три бічні престоли. Фундатором великого престолу вартістю 1000 золотих був Григорій Колодій. Це засвідчує грамота митрополита Сильвестра Сембратовича, датована 4 січня 1893 року, яка збереглася у його внучки Марії Бідун, і зараз перебуває у нашому храмі. Про освячення самої церкви ми знаємо із записки, яка зберігається у престолі церкви в тарілочці залитій воском. Її зміст такий: «Освященіє совершив єго ексц. Преосв. Митрополит дтр. Сил. Сембратович. Мощи с. м. Конкордії до церкви матричной собора П. Д. М. в Печенії ужиті при посвяченю Олтара і церкви дня 23 вересня 1894 р.». Отже, наш храм освятив особисто митрополит Сильвестр Сембратович. Немає сумніву, що на таку подію зібралася велика кількість духовенства східного і латинського обрядів із всієї навколишньої округи та тисячі вірних греко-католиків й сотні римо-католиків. Оскільки в ті часи, подорожі кіньми були виснажливими і довготривалими, то митрополит мав би прибути до Козови ще ввечері 22 вересня і заночувати тут на парафіяльному проборстві, або в маєтку графа Казимира Шиліського, який, до речі був одним з головних фундаторів будівництва церкви, та добрим приятелем о. Павла Свистуна.
Важливими подіями у релігійному житті містечка на початку ХХ століття стали побудови нового римо-католицького костелу святого Станіслава у 1901 році та нової єврейської синагоги (1920-ті роки).
Окрім храмових споруд у Козові того часу існувала каплиця-усипальниця родини Мушинських на цвинтарі (1802) та кілька кам’яних фігур святих: зокрема, Пресвятої Богородиці (на сучасному перетині вулиць Хмельницького та Грушевського) та святого Яна Непомука (на сучасному роздоріжжі навпроти пожежної частини). Залишки останньої зберігаються у сквері Небесної сотні. Також, було встановлено кілька кам’яних хрестів, найвизначніший з них споруджений на честь скасування панщини по вулиці Руській (тепер Шевченка). Стан козівської греко-католицької громади початку минулого століття найповніше описують дані Шематизмів Львівської єпархії УГКЦ. Візьмемо до уваги три найпрезентабельніші із них 1910, 1918 та 1936 років.